Не судіть з вигляду, а судіть судом справедливим

В одному монастирі був монах, уже похилих літ і дуже благочестивого життя. Тяжко страждаючи від нестерпної хвороби, він тривалий час мучився. Братія не могли придумати, чим допомогти йому, тому що тих коштів, котрі необхідні були для його лікування, у монастирі не було. Якась раба Божа почула про скрутне становище хворого і почала просити отця кіновії (монастиря), щоб дозволив їй взяти хворого у свою келію, котра знаходилася у місті.

Вона хотіла доглядати його, а перш за все хотіла це зробити через те, що у місті було зручніше отримувати необхідне для хворого на такий недуг. Отець наказав братії віднести хворого у келію раби Божої. Із великою повагою вона прийняла старця, почала служити йому заради імені Господнього і для здобуття нагороди у вічності, котру вона сподівалася отримати від Христа Спасителя нашого. Коли минуло понад три роки її служіння, люди із лихими думками, відповідно до власної моральної зіпсованості, почали висловлювати підозри про чистоту стосунків старця до діви, котра слугувала йому. Почув це старець, і молив Господа Ісуса Христа так: “Ти, Господь Бог наш, єдиний, що знаєш усе, бачиш великі страждання хвороби  моєї і убогості моєї, і милостиво споглядаєш на гірке становище, до якого призвела мене недуга моя, котра пригнічує мене такий тривалий час і так виснажила мене, що стало необхідним для мене служіння цієї раби Твоєї, котра служить мені заради імені Твого. Воздай їй, Господь і Бог мій, достойну винагороду у вічному житті, як Ти благоволив обіцяти цю нагороду по благості Твоїй тим, хто заради імені Твого буде прислуговувати бідним і немічним”. Коли наблизився день смерті його, зійшлося до нього дуже багато святих отців і братій із монастиря, і він сказав їм: “Прошу вас, владики, отці і братія, після смерті   моєї візьміть жезл мій, і встроміть його у насип могили моєї. Якщо він пустить коріння і дасть плід, то знайте, що совість моя чиста щодо раби Божої, котра прислуговувала мені. Якщо ж жезл не оживе, – знайте, що я осквернився падінням”. Чоловік Божий упокоївся. Тоді, за його заповітом, отці встромили жезл на його могилі, і жезл ожив, пустив листя, а у свій час приніс і плід. Усі здивувалися і прославили Бога. Щоб побачити це чудо багато-хто приходив навіть із сусідніх країн і звеличували благодать Спасителя. І ми бачили це деревце, свідчать оповідачі цієї розповіді, і благословили Господа, Який покриває Божественним Промислом Своїм усіх, хто служить Йому в простоті та істині.

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) додає: “Ця подія показує, якою небезпечною є легковажна думка і осуд ближніх через поверхневий погляд на їхні вчинки, погляд, котрий виходить із власної зіпсованості. Осуджуючи, здавалося б, грішника, легко можна осудити святого і праведника. Цього зазнали багато тих, хто забув заповідь Господню, котра говорить ретельно досліди перш ніж судити (Мф. 23, 23); постановлює робити висновки про людей по плодах їхніх (Мф. 7, 20), а не за зовнішніми обставинами; котра забороняє судити по зовнішності, поверхнево: не судіть з вигляду, а судіть судом справедливим” (Ін. 7, 24).