11 вересня Усікновення глави чесного пророка, Предтечі й Хрестителя Господнього Іоана

У плині повсякденного життя радість і скорбота йдуть поруч. Бачимо початок нового життя і його згасання, надбання і втрати, зустрічі й прощання, моменти відступництва й світлі миті навернення до Бога. І серед всього цього розмаїття доль, вчинків, помислів й думок до глибини душі проймають приклади самовідданого служіння Істині, непохитність переконань, коли мова йде про вірність Богу, вірність Божественному покликанню.

Прикладом саме такого відданого і незрадливого служіння є життя пророка і Предтечі Господнього Івана Хрестителя. Сам Господь сказав про нього у Євангелії, що він — друг Жениха. Друг, котрий настільки любить жениха й наречену, що здатен, забувши себе, служити їх любові, ніколи не стане на їм заваді. За словами митрополита Антонія Сурозького: «Він — друг, котрий здатен захистити любов жениха й нареченої, залишившись зовні охоронцем таїни цієї любові.»

11 вересня в літургійній традиції Православної Церкви встановлено молитовне згадування події Усікновення глави Іоана Хрестителя. Надзвичайність і винятковість цього свята полягає в самому змісті богослужіння. Про Іоана Предтечу Сам Ісус Христос говорив, що з усіх народжених на Землі він — найбільший. Хреститель Господній був суворим подвижником. Його життя було суцільним подвигом. Дивуємося, коли читаємо про умови, в яких жив Іван Хреститель, не можемо збагнути, як серед постійного обмеження тілесних потреб знаходилися сили служити Божественній любові. Часто тимчасове позбавлення повсякденного комфорту стає для нас непереборною перешкодою, примушує, забувши про все на світі, всі свої зусилля спрямовувати лише для повернення того, що втрачене. А Хреститель своїм життям свідчить, що зовнішнє задоволення життям, примарний комфорт і забезпеченість — ніщо перед лицем вічності, не має ніякого значення для служіння Істині. Тому і Священне Писання змальовує Іоана Хрестителя як «не від світу цього», «земного ангела і небесного чоловіка», що прожив таке життя, яке стало причиною благоговійного подиву нащадків. Іоан Предтеча вдягався лише в те, що було потрібне, щоб захистити тіло від негоди, різких перепадів температури вдень та вночі, що властиве для пустелі, де він жив. Покривав своє тіло шкірою верблюда й підперезувався широким поясом. Пустеля, що стала йому оселею, давала бідну їжу, лише підтримуючи життя в тілі. Харчувався святий Іоан тільки медом диких бджіл та сараною, яку й зараз інколи використовують в їжу жителі Північної Африки. Ніколи не пив хмільних напоїв, як говорив про нього, пророкуючи, його батько — пророк Захарія. Усамітнення було приготуванням до великої справи відкрити, зробити сприйнятливими серця й уми людей до пришестя Христа Спасителя. Бог благоволив вибрати Предтечею обіцяного Месії саме його — великого пророка, сильного духом подвижника, земного ангела, світильника Світла, денницю незаходимого Сонця, глас волаючого в пустелі (Іс. 40: 3), ангела у плоті. В його особі поєдналися останній пророк Старого Завіту і перший пророк-мученик Нового Завіту. Тому Православна Церква згадує в своїх молитвах мученицьке славне закінчення життя цього великого святого-подвижника.

Події, що складають основний зміст богослужбового згадування свята Усікновення, описують час перебування Іоана Предтечі у в’язниці. Після смерті Ірода Великого, правителя Палестини, територія Землі Обітованної була поділена на чотири частини, кожна з яких мала свого окремого правителя — тетрарха або четвертовласника. Правителем Галілеї на той час був Ірод Антипа, якому через свою необачність та нестриманість випало відіграти страшну роль в житті Іоана Хрестителя. Ірод Антипа далеко не був зразком благочестивої людини. Це стосувалося не тільки його правління, але й особистого життя. Пророк Божий відкрито викривав Ірода за те, що, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, він беззаконно жив разом з Іродіадою, дружиною свого брата Филипа (Лк. 3: 19–20). Сміливі слова Предтечі Господнього стали причиною ув’язнення у фортеці, яка згідно переказів мала назву Махерон.

Фортеця Махерон або арабською — Ель-Машнак, що означає «висячий палац», була розташована на схід від Мертвого моря. Споруда містилася на скелястому пагорбі надзвичайної висоти, а тому й важко доступному, крім того й сама природа подбала про захист фортеці. Пагорб з усіх боків був оточений неймовірними проваллями, так що перехід через них був практично неможливий. Ця фортеця була зведена юдейським царем Олександром із династії Хасмонеїв. Та майже через століття після нього цар Ірод Великий оточив вершину пагорба стіною, збудував вежі, а в центрі спорудив надзвичайної краси палац, в якому була велика кількість розкішно прибраних покоїв. За наказом царя у фортеці були влаштовані великі цистерни для збору води на випадок тривалої осади. Та в історію фортеця увійшла не як приклад оборонної споруди, видатної у військовому відношенні, а як темниця, як символ страху царя перед найбільшим із пророків.

В день свого народження Ірод влаштував бенкет вельможам, старійшинам і тисяченачальникам. Бенкет тривав уже далеко за опівніч, коли п’яний тетрарх побажав, щоб перед гостями танцювала Саломея, дочка Іродіади, котра була дуже вправною у цьому. Вихована своєю розбещеною матір’ю, юна Саломея не посоромилася виконати непристойний пристрасний танець, майже оголеною. Цар, побачивши захоплення гостей від такого видовища, пообіцяв їй будь-яку нагороду, чого б вона тільки не забажала, навіть половину свого царства. Тоді безсоромна танцівниця, за порадою своєї злобної матері Іродіади, просила дати їй негайно на блюді голову Іоана Хрестителя. Ірод засмутився. Він боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше слухався. Боявся він і народу, який любив святого Предтечу. Але через гостей і необережну клятву він повелів відрубати голову святому Іоану і віддати Саломеї. І цей страшний подарунок — плату за безсоромне видовище, Саломея віднесла матері, котра бажала сама пересвідчитися у досягненні своєї мети. Лише смерть змусила замовкнути великого пророка, бо за свого життя Іоан Предтеча неухильно викривав падіння правителя Галилеї, вчинки його невірної дружини. Іродіада бажала смерті святому Іоану і своє бажання привила доньці, але й Саломея, очевидно, була свідомою того, що робила. Її подальша доля — свідчення того, що кара Божа завжди досягає винних.

За переказами, вуста мертвого проповідника покаяння ще раз відкрилися і вимовили: «Іроде, не добре тобі мати дружину Филипа, брата твого». Саломея узяла блюдо з главою святого Іоана і віднесла своїй матері. Несамовита Іродіада проколола язик пророка Божого голкою і закопала його святу главу в нечистому місці.

Але благочестива Іоанна, дружина Хузи, домоправителя Іродового, похоронила святу голову Іоанна Хрестителя в глиняній посудині на Єлеонській горі, де в Ірода була власна ділянка землі. Святе тіло Іоанна Хрестителя в ту ж ніч узяли його учні і погребли в Севастії, де звершилося лиходійство.

Суд Божий звершився над Іродом, Іродіадою і Саломеєю ще за їх земного життя. Саломея своїми нечестивими вчинками була подібна до своєї матері: спочатку вона стала дружиною трахонітідського тетрарха Филипа, тобто свого ж двоюрідного дідуся і другого чоловіка своєї матері, а потім — Аристовула, брата Агрипи, свого вітчима. Внаслідок вмілої політики свого другого чоловіка Саломея отримала царський титул, якого так прагнула її мати, але кінець її життя був жахливим. Вже в похилому віці через необережність, переходячи взимку річку Сикоріс, Саломея провалилася під лід. Крига здавила її так, що вона була тілом у воді, а голова її знаходилася над льодом. Подібно до того, як вона колись танцювала на бенкеті у свого вітчима, тепер вона, немов танцівниця, виробляла безпорадні рухи в крижаній воді. Так вона висіла до тих пір, поки гострий лід не перерізав її шию. Тіло Саломеї не було знайдене, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм главу святого Іоанна Предтечі.

Аравійський цар Арефа в помсту за безчестя своєї дочки рушив військом проти Ірода. Зазнавши поразки, Ірод піддався гніву римського імператора Гая Калігули (37–41) і був разом з Іродіадою ув’язнений та засланий до Галії, в містечко Лугдунум (сучасне французьке місто Бертран де Коммаж, за іншими відомостями — Ліон), де вони і загинули у бідноті та в безвісності. Гордих спіткало саме те, чого вони найбільше боялися. Але таку долю вони обрали самі, коли змовившись піддали смерті пророка Божого.

В пам’ять усікновення глави святого Іоанна Хрестителя Церквою встановлене свято і строгий піст, як вираз скорботи християн про насильницьку смерть великого пророка. Не вживаємо в цей день у їжу м’ясо, молочні продукти, рибу, щоб самим собі нагадати, до яких страшних наслідків приводить пристрасть нестриманості. На бенкеті Ірода столи прогиналися від розмаїтих наїдків, вино лилося через край, від шалених веселощів тьмарився розум і серед цього безумства лунали слова Саломеї: «Дай на блюді голову Іоана Хрестителя.» Як же нам, християнам, не проводити цей день у стриманості? Саме так приписує Типікон вести себе в день Усікновення глави Іоана Предтечі: «Чи будемо їсти м’ясо або іншу вишукану їжу? А Хреститель жив у безводній пустелі — ні хліба не їв, ні іншої їжі не мав. Чи пити нам вино? А він не пив вина, ні іншого напою мирського. Столом і ложем йому була земля, споживав він лише акриди й дикий мед. Замість чаші — пригорща води, що витікає з каменя. Отже, проведемо день цей у пості та молитві.»