Якщо злочин чинять охоронці закону – це великий гріх перед Богом і суспільне зло

06.07.2013 09:13

 

Заява Прес-центру Київської Патріархії

Події у Врадіївці на Миколаївщині, де правоохоронців звинувачено у зґвалтуванні та намаганні приховати свій злочин, – вияв духовної кризи, яка вразила українське суспільство. Якщо ті, хто поставлений на сторожі закону, самі чинять злочин – це є великий гріх перед Богом і суспільне зло.

Господь дає владу людям для того, щоб вони чинили добро і його захищали, а зло викорінювали та карали. В цьому носії влади є слугами Божими, як про це вчить і Священне Писання (Рим. 13:4). Але кому багато дано, з того багато і спитається (Лк. 12:48), і зі своїх слуг Сам Господь питатиме на нелицемірному суді – як вони несли довірену їм службу. Це повинні неухильно пам’ятати всі, хто має владу, а особливо ті, хто народом поставлений на сторожі закону і суспільного блага.

Коли звичайний громадянин підлягає покаранню за порушення закону, то правоохоронець – особливо. Бо якщо охоронець закону та порядку стає злочинцем – руйнується довіра до закону, до держави, руйнується суспільство в самих його основах.

Те, що сталося у Врадіївці – виклик цілому суспільству. Понад рік тому всю Україну вразив злочин, вчинений проти Оксани Макар, що показав, у яку прірву падає людина і яку диявольську жорстокість вона може виявляти, якщо не знає і не виконує морального закону. Нинішній злочин у Врадіївці багатьох змушує питати – де шукати захист від беззаконня та жорстокості, якщо покликані охороняти закон самі виявляються злочинцями? У такому випадку людина має право сама стати на захист закону. 

Ми знаємо, що Бог покарає кожного винного. Сподіваємося, що і державний закон також буде виконаний, злочинці – викриті та належно покарані. А з того, що сталося – всіма будуть зроблені висновки.

Окремо маємо сказати і щодо критики на адресу Церкви з приводу того, чому вона не поспішає із заявами.

Ми усвідомлюємо, що Церква в нашій державі є суспільним інститутом, який користується найбільшою довірою, – на відміну від багатьох з тих інститутів, які за визначенням повинні стояти на сторожі державного закону. Тому в моменти кризи звертаються саме до Церкви.

Але чи неналежний рівень довіри до багатьох інститутів держави, який соціологічні опитування засвідчують протягом багатьох років, – провина Церкви або тільки Церкви? Чи можливо це є завдання для всього суспільства – виправляти власне життя і життя держави таким чином, щоби злочини, подібні до врадіївського, не були можливими, а якщо вони стаються (бо від такого не убезпечено жодне суспільство) – були належно покарані.

Церква не раз, а тисячі разів говорить і свідчить: ґвалтувати – гріх, говорити неправду – гріх, приховувати злочини – гріх… Але розмірковувати і вирішувати, як потрібно реформувати правоохоронні органи чи які заходи вживати щодо недопущення злочинів, – це, найперше, обов’язок інших суспільних інститутів: органів влади, політичних партій та громадських організацій, правозахисників, наукового та експертного середовища. Коли ж вони в чомусь не справляються зі своїми обов’язками – мабуть треба виправляти їхні помилки, а не обвинувачувати Церкву в бездіяльності.

Ми співчуваємо жертві злочину Ірині Крашковій, її рідним, та закликаємо до молитви про них. За свідченням самої Ірини, молитва допомогла їй врятуватися тоді, коли злочинці шукали її, щоби через вбивство приховати свій злочин.

А суспільство ми закликаємо до активної праці задля духовного оновлення, виправлення недоліків та хиб у нашому спільному житті.

Прес-центр Київської Патріархії

Метки: Церква–суспільство

Назад