Підсумки Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату

Повідомлення для прес-конференції в інформаційному агентстві УНІАН (1 липня 2013 р.)

 

27 червня 2013 р. в Києві відбувся Помісний Собор УПЦ КП, в якому взяли участь 155 делегатів – архієреїв, представників від духовенства, чернецтва, духовних навчальних закладів і мирян усіх областей України та єпархій Київського Патріархату закордоном.

 

Помісний Собор є найвищим органом церковної влади, збирається періодично, один раз на 5 років. Попередній Собор проходив у липні 2008 р. Перед засіданням Помісного Собору та після нього (26 та 28 червня) згідно Статуту Церкви відбулися засідання Архієрейського Собору УПЦ КП.

 

Помісний Собор заслухав доповідь Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, співдоповідь митрополита Львівського і Сокальського Димитрія, обговорив питання порядку денного та прийняв низку рішень і документів.

 

Зокрема, було схвалено нову редакцію Статуту про управління УПЦ КП. Серед інших змін було прийнято рішення про введення посади Патріаршого намісника, який допомагає Предстоятелю в церковному управлінні парафіями в Київській області (парафіями м. Києва керує безпосередньо Патріарх), а також виконує інші доручення Патріарха. У разі смерті Предстоятеля УПЦ КП Патріарший намісник в силу своєї посади стає Місцеблюстителем Патріаршого престолу, тобто виконує обов’язки Патріарха до скликання Помісного Собору і обрання нового глави Київського Патріархату.

 

Це рішення забезпечує неперервність керівництва Церквою – на відміну від попередньої редакції Статуту, за якою в часі від смерті Патріарха до обрання Синодом Місцеблюстителя Церква фактично залишалася без керівника. В умовах, коли зовнішні ворожі сили відкрито декларують прагнення зруйнувати та ліквідувати Київський Патріархат, така ситуація є небезпечною, що підтвердили прецеденти 1993 р. та 1995 р.

 

Також було скасовано норму, згідно до якої Собор для обрання нового Патріарха мав зібратися у строк від 3-х до 6-ти місяців. Підставою для цього стало сподівання, що можливо на час потреби скликання Собору виникне сприятлива ситуація для об’єднання українського православ’я і утворення єдиної Помісної Церкви. В разі, якщо така ситуація складеться і значна частина прихильників УПЦ МП буде готова до об’єднання, потрібно буде скликати Об’єднавчий Собор, на якому обрати Патріарха єдиної Помісної Церкви.

 

Дехто висловлював побоювання, чи такі зміни не порушують принципів соборності в управлінні Церквою. Ці побоювання не мають підстав. По-перше – рішення про такі зміни прийнято Помісним Собором після обговорення майже одноголосно, за відкритою і демократичною процедурою (зі 155 делегатів «проти» висловилося 6, «утрималися» 7). По-друге, Місцеблюститель керуватиме не одноособово, а зі Священним Синодом, до складу якого входять 10 ієрархів. Також, у разі потреби, за ініціативою 1/3 архієреїв скликається Архієрейський Собор. По-третє, в Статуті УПЦ КП, на відміну від Статуту Російської Церкви, визначена періодичність скликання Соборів: Помісного – раз на 5 років, Архієрейського – раз на 2 роки. Все це виключає можливість прийняття рішень про майбутнє Церкви Київського Патріархату без їх соборного обговорення і схвалення.

 

Згідно до нової редакції Статуту, в силу попередньо займаної посади керуючого Переслав-Хмельницькою єпархією, Патріаршим намісником з возведенням у сан митрополита став Епіфаній (Думенко) – митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський, ректор Київської православної богословської академії.

 

Помісний Собор у своїх постановах ще раз підкреслив, що об’єднання з УПЦ (МП) можливе лише в Помісну, тобто автокефальну, адміністративно незалежну від інших Патріархатів, Українську Церкву. Ніяка форма підпорядкування Московському Патріархату (автономія, самоуправління тощо) – для Київського Патріархату є неприйнятною.

 

Висловлені вже деякими коментаторами думки щодо можливого майбутнього входження Київського Патріархату до складу Московського Патріархату на  правах автономії чи самоуправління – необґрунтовані, помилкові та безпідставні.

 

Помісний Собор прийняв низку документів – Постанови; Послання до пастви «З Києва – по всій Русі», в якому розкривається бачення УПЦ КП святкування визначної дати 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України;  Декларацію «Про негативне ставлення до гріха содомії (гомосексуалізму), його пропаганди у суспільстві і так званих одностатевих шлюбів»; листи до Вселенського Патріарха Варфоломія та Предстоятелів інших Помісних Церков, а також до державного керівництва України – Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради та народних депутатів.

 

У листі до глав Православних Церков ще раз роз’яснюється, що Київський Патріархати не є ані «схизматичною групою», ані «політичним націоналістичним угрупуванням», а є Помісною Церквою всього українського народу, відкритою для православних віруючих в Україні будь-якої національності. Собор закликав глав Церков дивитися на ситуацію в Україні власними очима, а не слухати неправду і ворожу пропаганду, яку формують у Москві. Також Собор наголосив – вирішення «українського церковного питання» шляхом визнання помісного статусу Української Церкви вирішить ще одну глобальну проблему – покладе край претензіям Московського Патріархату на першість у світовому Православ’ї, через які виникають численні проблеми у відносинах між Православними Церквами.

 

У листі до державного керівництва, окрім інших питань, висловлена думка про невчасність і шкідливість в умовах розділення українського православ’я надавати Церкві в цілому статус юридичної особи, на чому наполягають представники УПЦ (МП). Також Собор закликає не дозволяти приватизацію структурами Московського Патріархату всеукраїнських святинь – Києво-Печерської і Почаївської Лавр.

 

Окремими Діяннями Помісний Собор причислив до лику святих київського князя-мученика Оскольда-Миколая, за правління якого відбулося перше хрещення русичів, – для загального церковного шанування, благовірного князя Володимира Васильковича і мученика Данила Братковського, волинського страстотерпця, – як місцевошанованих святих Волинського краю.

 

Помісний Собор і Архієрейський Собор висловили занепокоєння ситуацією, яка складається в УПЦ (Московського Патріархату). «Ми бачимо, як, користуючись ослабленням здоров’я митрополита Володимира (Сабодана) і боротьбою між деякими архієреями за право стати його наступником, внутрішні та зовнішні сили знову прагнуть у будь-який спосіб фактично ліквідувати незалежність і самостійність УПЦ (МП) в управлінні, щоби міцніше прив’язати її до Московської патріархії, ширше і без всяких перешкод використовувати вашу Церкву в агітації за приєднання України до Росії та не допустити подолання існуючого церковного розділення» – сказано у зверненні Архієрейського Собору до УПЦ (МП). До братів і сестер з УПЦ (Московського Патріархату) пролунав заклик не допустити згортання прав незалежності і самостійності в управлінні, які вона має, а також продовжити підготовку до діалогу про подолання існуючого розділення, яка була успішно розпочата у 2009 р., але відразу припинена через тиск Московської патріархії.

Символічною подією, яка сталася під час проведення Собору, було задоволення прохання архієпископа УАПЦ Іоана (Модзалевського) про прийняття його до складу Київського Патріархату. Він став третім, після єпископів Адріана (Кулика) та Іоана (Швеця) архієреєм Української Автокефальної Православної Церкви, який в цьому році приєднався до УПЦ КП.

 

Помісний Собор УПЦ КП відбувся в рамках заходів, присвячених відзначенню 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України. На думку Київського Патріархату окрім інших важливих аспектів це  святкування має два завдання. По-перше – нагадати, що проповідь Євангелія і світло православної християнської віри рознесені були в інші землі Руси саме з Києва, а тому саме Київ, а не інші закордонні столиці, є тим духовним центром, навколо якого має єднатися український народ і Українська Церква.

 

По-друге – підкреслити понад тисячолітню належність українського народу до християнської європейської цивілізації, що нині обумовлює вибір на користь європейського напрямку розвитку України.

 

На жаль, ми бачимо, що певні закордонні сили та особи намагаються змінити суть свята на користь утвердження ідей єдності українського і білоруського народів з Москвою, ідей «русского мира», які є осучасненою формою традиційної російської імперської ідеї, що за визначенням ставиться вороже до української державності та незалежності українського народу.

 

Вже зараз можна передбачати, що під час святкових заходів відбуватиметься боротьба двох ідей – української та імперсько-російської у обгортці «русского мира». Москва через РПЦ хоче нав’язати нам викривлене бачення власної історії, продемонструвати власну зверхність над Україною. Саме тому заходи, які організовують Кремль і РПЦ, розпочнуться у Москві 24 липня, а потім продовжаться у Києві та Мінську. Таким чином хочуть показати провідне значення Москви і другорядне значення Києва, хоча на момент Хрещення Руси Москви не існувало, а виникла вона, як село, на 150 років пізніше.

 

Тому, окрім участі у державних святкових заходах, які плануються 25-26 липня 2013 р., Київський Патріархат, як і кожного року, планує провести власні святкові заходи на честь Хрещення Київської Руси-України. 28 липня, в неділю зранку, у Володимирському кафедральному соборі Києва відбудеться літургія, після якої (приблизно об 11. 30) розпочнеться традиційний Хресний хід до пам’ятника св. Володимиру. Хід пройде бульваром Тараса Шевченка, вулицею Володимирською через Софіївську та Михайлівську площі, та вулицею Трьохсвятительською до парку Володимирська гірка. Запрошуємо всіх небайдужих взяти участь у цьому ході, щоб помолитися за Україну, за рідну Церкву і достойно відзначити 1025 років розповсюдження світла Христового Євангелія – із Києва по всій Русі.

 

Всі документи Помісного і Архієрейського Соборів можна прочитати на офіційному сайті «Церква.info» за адресою: https://www.cerkva.info/uk/pomisnysobor/3591.html

 

Прес-центр Київської Патріархії